Розрахункова робота Патріотизм як фактор консолідації українського суспільства Чим більше утверджується Україна в своїй державності, тим інтенсивнішим стає пошук загальнонаціональних ідейно-духовних орієнтирів, здатних консолідувати суспільство, зміцнити державу, вивести її на високий рівень цивілізованості й культури. Історія засвідчує, що послідовна боротьба за утвердження і зміцнення української державності невіддільна від почуття патріотизму. Адже любов до батьківщини, надихає людей на подвиги й самопожертвування в ім’я великої мети. Патріотизм зародився ще на світанку історії людського суспільства. В ньому знаходить вираження любов людей до своєї вітчизни, повага до її минулого і сучасного, піклування про майбутнє. Не було в історії і нема такої сили, яка могла б придушити в народі це почуття. Про його глибину і силу засвідчують пам’ятки літератури, зокрема «Слово о полку Ігоревім», думи та історичні пісні-балади, які виховували в народних масах почуття любові до вітчизни, будили протест проти її ворогів та панського гніту, прославляли народних героїв. Вони й понині служать живим джерелом патріотичного виховання українських людей - гідних наслідувачів культурного надбання своїх славних предків. Патріотизм - явище соціально-історичне, в різні історичні епохи воно має конкретні прояви. Адже кожна людина, а тим більше соціальна група, має свої специфічні інтереси, і цим визначається її розуміння патріотизму. Нерідко виникають спекуляції на цьому святому почутті. Образно про це сказав великий демократ І.Франко у вірші: «Сідоглавому», викриваючи показний патріотизм окремих людей: «... твій патріотизм - празнична одежина, а мій - то труд важкий, гаряча невдержима»1. Проте є щось єдине, визначальне в патріотизмі, щи виступає його основним мірилом. Таким мірилом, зокрема для українця, є ставлення до української державності. Наша історія багата прикладами патріотичних звершень в ім’я батьківщини. Свого часу виникла на терені української історії козаччина, і в ній український народ уособлював усі кращі якості патріота й борця. В ній він, як зазначав Д.Дорошенко, «виділив з поміж себе, найкращий, найбільш свідомий елемент»2. Козак був ідеалом вільної людини, борця за громадське добро, за волю рідного краю. Була визвольна війна 1648-1654 років під провідом великого патріота України Б.Хмельницького, який об’єднав навколо себе багатьох прибічників національної української ідеї. Були визвольні змагання за українську державність у 1917-1920 роках, в центрі яких знаходився визначний вчений і громадсько-політичний діяч М.С.Грушевський. Немеркнучими подвигами мільйонів патріотів сповнена історія Великої Вітчизняної війни нашого народу проти німецько-фашистської навали. На їх досвіді наступні покоління вчилися і вчаться любити батьківщину, боротися за її благо, віддаючи цій боротьбі самих себе без останку. В радянській історіографії поняття патріотизму протиставляється буржуазному націоналізму і космополітизму. Щодо останнього, то це логічно. Адже космополітизм проповідує відмову від національних традицій, заперечує державний і національний суверенітет. Цього аж ніяк не можна сказати про націоналізм. Тут доцільно навести міркування про співвідношення понять «національна ідея» і «націоналізм». Національна ідея заснована насамперед на патріотизмі. Вона повинна мати загальнонаціональний характер, зосереджувати увагу на найбільш важливих, принципових питаннях розвитку країни як на найближчий час, так і на перспективу. До того ж вона має бути простою, близькою для сприйняття усім населенням. Зрозуміло, що така ідея, хоча за змістом і формою завжди матиме саме національний характер, повинна вбирати в себе загальнолюдські цінності, а тому не може грунтуватися виключно на етнічній основі, не обов’язково бути «націоналістичною» - виразником ідей українського націоналізму. Не випадково М.Грушевський попереджав свого часу, що всякі прояви українського шовінізму, винятковості, нетолерантності несимпатичні й небажані, взагалі їх треба визнати націона...